• Dews Mascot

Аби тільки не здатись.

Оновлено: 9 серп.



 

24 лютого 2022 року о 5 годині я прокинулась у своєму гуртожитку в Харкові. Але це було не від набридлого звуку мого будильника, а від чогось іншого. Я спочатку думаю, що напевно це грім на вулиці. Але через декілька секунд зрозуміла, що це знову вона, це знову та, яка змусила мене в 2014 році переїхати з Горлівки, коли мені було 10. А зараз мені 18 і вона знов поряд. Страшна та непощадна війна.

Паніка, це єдине, що я тоді відчувала… Страх? Ні, такого не було. Я почала дзвонити батькам,але їх телефони були вимкнені, звичайно, ще ж дуже рано. Я сіла та нерозуміла, що буде зі мною через хвилину.

Прийняла рішення збирати речі, хотілось забрати з собою улюблені книжки, блокноти, в яких я записувала свої ємоції, мою косметику, яку я вибирала місяцями, мою улюблену ковдру та все інше. Хотілось просто забрати свою кімнату, в яку я вклала дуже багато своїх сил… Але це було неможливо, маленька сумка… Це все, що можно було взяти. Я швидко запихала туди все, що бачила. Я побігла до метро. Здавалося, що на вулиці просто знімають якийсь жахливий фільм. Неймовірна кількість людей скуповують продукти, цигарки, шалені черги до банкоматів. А метро… Я дивлюсь , і кожна, кожна людина з чемоданом, аж сльози на очах виступили. Я зібрала всі свої сили та поїхала до родичів в село, під Харків. Там я пробула три місяці, вже весна, а здавалось, ще досі лютий… Зимня куртка та зимні ботинки, теплий спортивний костюм, дві футболки та одна пара шкарпеток … Більше нічого не було з собою… Аби тільки не здатись.


 

Дронь Марина 18 років

16 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум