• Dews Mascot

Будище - ще все буде!


 

Село моє, краплиночка на карті! О, як же я бажала від тебе втекти. Я ж "городська" до мізку кісток і з самого дитинства. Село - то не про мене і то зовсім не моє. Я так вважала. До певних подій, які трапились у моєму житті.

І я таки втекла. З села. Три роки тому. І то нічого, що до прифронтового міста. Втеча була насамперед від клятого горОду та сірої сільської буденності. Я ж "городська"! Де я, а де горОд ? Я так вважала.

Та іноді доля вирішує за нас. Так буває. Мій маріупольський корабель мрій і сподівань розбився на друзки, зіткнувшись із страшною реальністю війни.

Недовго довелось мені хизуватися в місті : реальність загнала мене у підвал. Жити! Уявляєте ? Ну мені це треба було ?)

Як виявилось, треба. Як виявилось, ще є що переживати та переосмислювати. Отак бац по голові - і я вже живу у підвалі цілих тридцять днів. Без світла, без води і нормального харчування. Виявляється,так можна і це не смертельно.

І ось яке прозріння до мене зійшло у тій клятій темряві : вибудувалась лінія, своєрідна ієрархія цінностей) місто - село - підвал. От ви щось помітили? Якусь закономірність? Село опинилось посередині! Воно стало золотою серединою, придатною до нормального існування! І так зненацька потягнуло до сірої сільської буденності, а, головне - в царину горОду. Де помалу зростають свої огірочки, картопелька, помідорчики. Де є величезний фронт роботи у боротьбі з травою та шкідниками. І головний бонус у цьому процесі не лише фізичне навантаження, а й спокій. Священний спокій над майже священною травичкою ( хай їй грець, насправді )))

І знаєте що? Я таки повернулась до села. Мені це вдалося. Я в траві і з травою, на городі своєї рідненької свекрушеньки ( дякувати Богу ! ). І я щаслива. Насправді ! І я в селі. Знову. Та тепер, мабуть, назавжди)

І ще: я ж у Будищі, а тому все ще буде ! І все обов'язково буде добре!


 

Наталья Белецкая Попко

46 переглядів1 коментар

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум