• Dews Mascot

Київ. Вечір 23 лютого.



 

Київ. Вечір 23 лютого. Нарешті закінчився виснажливий робочий день, що був сповнений двома почуттями: лоскотлива схвильованість стосовно поїздки в зимові Карпати та всеосяжна тривога в наближенні чогось неминучого. Що ж, поки що мушу відкинути похмурі думки. Після, як завжди, не надто приємної поїздки жовтими київськими розвалюхами на колесах, опиняюсь вдома. Тут на мене чекають приємні турботи по збору речей. Беру свій менший туристичний рюкзак, пакую трекінгові чоботи, лижний костюм, купу теплого одягу. Загалом, все необхідне для фантастичних п’яти днів з коханим, серед сніжних вершин та казкових лісів околиць Пилипця, з катанням на лижах та підйомом на гору Стій. Хоча теплі та щемливі спогади про незвичне знайомство ще не встигли стертися з пам’яті гнітючістю сірого столичного офісного життя, хотілося цією поїздкою доповнити портфоліо нашого такого нетривалого, однак такого яскравого та наповненого спільного. Думки залиті світлим сяйвом, але ось до них вривається ніким не прохана, темна і тягуча як смола, тривога (на жаль, зовсім скоро це слово не буде сприйматись як означення одного з почуттів), неприборкана і всепоглинуща – дитя восьмирічної війни на сході, промов, що лунають від країни-сусіда, та новин про дані британської розвідки. Речі майже зібрані, йду до кімнати батьків:

- Мам, пам’ятаєш, я завтра ввечері після роботи їду в гори? Ви тут будете самі певний час… Будь ласка, я лишаю свій великий рюкзак, зберіть туди все необхідне, щоб в разі чого бути готовими виїхати з Києва. Мені неспокійно, здається цими днями «щось» буде.

- Ой, перестань, нічого не буде, то все накручують.

Від хвилювання та від усвідомлення нерозважливості батьків голос стає на тон вищим:

- Мам! Послухайте! Якщо нічого не буде, це чудово, розкладете речі та й по всьому. Ви повинні бути готовими до можливого!..

Навіть не хочу пригадувати всю полеміку, яка була озвучена того останнього мирного вечора, врешті решт, на мене махнули рукою і сказали «Добре-добре», звісно ж не зібравши ніякого наплічника.

Не зраджуючи собі, повністю закінчила збори о другій ночі та, відкидаючи думки про дуже ранній підйом на роботу та щось гірше ніж звичний буденний недосип, завалилась спати, уявляючи як о восьмій вечора сяду на потяг і рейки Укрзалізниці понесуть мене назустріч незабутнім вихідним…


Київ. Близько 4:30, 24 лютого. Наступні дні дійсно стали такими, що буде важко викреслити з пам’яті.


 

Олена Нечипорук

26 років

28 переглядів1 коментар

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум