• Dews Mascot

КОЛИ ТИ МАМА – БІЛЬ ІНШИЙ



 

Вона зникла з усіх можливих акаунтів ще місяць тому. До того ще іноді з’являлася на зв’язку, коли ловила мережу в окупованому місті на Херсонщині, яке росіяни відключили ще у травні від усіх українських засобів зв’язку. Так я знала, що принаймні в неї є сили шукати ту мережу, а отже й продовжувати жити, якщо то можливо було так назвати в окупації. Вона залишалася там з двома доньками-школярками та старенькою мамою. Після подій 11 липня 2022 року в її рідному місті, коли їх будинок потрапив в епіцентр вибухів, зв’язок зник… Сьогодні зранку тремтячими руками відкривала голосові повідомлення від неї:

«Я поранена від 11 липня, коли наш будинок перетворився на розпорошений привід минулого. Обличчя постраждало, наразі загоюється. Як спомин про те залишаться шрами… Я 6 годин з дітьми стояла в коридорі, в дверях і прикривала собою дітей - ми не встигли дістатися підвалу, бо все трапилось раптово, без попередження, вночі (доречі, як і всі інші попередні обстріли, а цей був найпотужнішим). То був жах! У той час я думала, що обличчя взагалі немає, все поряд було залите кров’ю… Але тоді думки були лише про дітей і про можливість вижити...

Зранку, коли вибухи припинилися, ми зрозуміли, що якщо б вийшли у під’їзд, нас би порубало, як капусту – скло у під’їзних вікнах було товстим, а коли вилітало, то понівечило навіть залізні двері сусідів. Наше нічне стояння в коридорі врятувало нам життя (що не можна сказати про моє тіло – результат виліту вікон та дверей в квартирі у коридор, де переховувались ми). Наступного дня з’ясувалося, що у моїй щоці застрягло скло наскрізь, а уламок скла опинився під ключицею, не рахуючи інші порізи та рани, які загоюються, порівняно швидко.

Після тих подій липня подруга моїх доньок, разом з батьками та ще 3 родинами, виїжджали до Грузії, пожаліли нас, побачивши мій стан та переляк моїх дітей. Запропонували спробувати виїхати з ними. Їхали ми 4 дні до Грузії. Дорогою видалила в телефоні усі контакти та акаунти, щоб не наражати на небезпеку усіх, хто був поряд. Простояли 12 годин у Верхньому Ларсі – це на кордоні з Грузією. Потім доїхали до Тбілісі, три дні прожили в маленькому готелі поряд з великим містом, де залишали по 30 євро за ночівлю, але гроші закінчувалися, тож ми вирішили їхати далі. Наступним стало грузинське місто Ланчхуті.

Саме там з’ясувалося, що мій закордонний паспорт не належного зразка, щоб продовжувати шлях далі, а в моїх дівчат взагалі лише свідоцтва про народження, і вони навіть не вписані в мій закордонний «неналежний» паспорт. Наразі зробили запит до України, щоб підтвердити дійсність українського громадянства моїх дітей і справжність наявних документів. Саме тут мені виймали залишки скла, після обстрілу вдома, з ран на обличчі та в грудях (чомусь без наркозу, але питати про те вже бракувало сил).

Розташували нас в старому дитячому садочку, який знаходиться в аулі поблизу містечка. Старенька будівля з залізними ліжками без матраців, з застарілою електропроводкою, яка не витримує навіть години роботи маленької пралки, з відсутністю посуду для приготування їжі і великою армією мишви, яку в нас не виходить здолати ніякими засобами – вони тут «свої» під дошками стін. Роботи немає, гроші, які відкладала колись на навчання дітей, закінчуються. Тут привітні люди, пригощають моїх дітей фруктами, але я розумію, що дівчатам потрібне й молоко, сир, м’ясо, вони ж бо ростуть. Що буде зі школою, не розумію. Поки що сподіваємось на онлайн навчання від вчителів нашої української школи.

Проте тут дуже гарна природа. Але ж іде зима… І жити далі в цих шиферно-дерев’яних корпусах колишнього дитячого садочка взимку навряд чи буде можливо. Хочу додому, а чи буде куди повертатися, і як це зробити – не знаю. Для всього потрібна свіжа голова та розумні думки. А це час, якого в нас немає. Бо мої діти найбільше за усе хочуть жити, як тоді, до війни, вдома… але того життя більше не існує.

Вчимося жити по іншому. І попри моє колишнє відмінне навчання – я нічого вже не розумію у планах цієї війни на нас, звичайних мам із дітьми…»


 

Малига Яна

46 років

22 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум