• Dews Mascot

КРАЇНА, ДЕ НЕМАЄ ВІЙНИ



 

Привіт! Я - Мишко, і я - щур… Хоча ще зовсім нещодавно, до війни, я був звичайним українським хлопчиком та жив в сонячному місті на березі тихої річки у дружній родині разом з мамою і татом.

Мене за руку водили до школи, купували іграшки та солодощі і матуся лагідно називала мене «мишенятком». А зараз я ховаюсь в підвалах, шукаю їжу на вулицях та здригаюсь від кожного звуку... Адже у війни багато звуків: гучне скиглення сирен, дикий рев стрілянини, вибухи, від яких затикає вуха та бомбардування, після якого все живе перетворюється на попіл війни... Я все це вже знаю і шалено боюсь, саме тому постійно ховаюсь.

До цієї війни я жив з батьками в багатоповерховому будинку і ходив до загальноосвітньої школи, а щовихідних ми всією родиною відправлялись до місцевого розважального центру, де я любив стрибати на батуті та смакувати банановим морозивом...

А зараз немає ні батута, ні морозива, ані мами з татом... І розважальний центр, куди ми з батьками ходили спалений дотла...

Отака вона війна, коли звичайний хлопчик, якого любили та називали «мишенятком» перетворюється на щура і харчується недоїдками...

Отака вона війна, коли звичайний хлопчик бачить танки, вбивства та мертвих людей на вулицях і в його вухах постійно лунають крики та стогін…

Я бігаю по підвалах втікаючи від смерті, яка полює за кожним мешканцем мого багатостраждального міста... Ворог нищить все: вулиці, будинки, людей, серця та любов... Моє місто - це суцільна рана, яка щодня кровоточить і якій немає загоєння... І лише чорні багатоквартирні будинки, які були наповнені сім’ями, а зараз неначе обгорілі скелети, сором'язливо височіють серед порожніх осиротілих вулиць… Війна – це не місце для дітей.

А що робити звичайному українському хлопчикові, який в воєнному хаосі, під канонаду нескінчених вибухів та невгамовний плач сирен втратив найдорожчих людей і в зношених від безкінечної біганини кросівках та зморений постійним недосипом не знає куди піти і до кого притулитися?

Я лише вірю в сучасних героїв - людей з позначкою ЗСУ, я розшифровую її як Захисна Служба України, і нестримно, щосекундно чекаю, що вони врятують мене і моє місто! І я неймовірно хочу жити в Країні, Де Немає Війни, де мене будуть обіймати рідні матусині руки і знову лагідно називати «мишенятком»…

 

Пономаренко Світлана 39 років

18 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум