• Dews Mascot

Напій із м’яти та лимону



 

Холодний лютневий ранок… Уся сім’я, увесь наш дружній багатоповерховий будинок, уся вулиця, усе рідне чарівне передвесняне місто, вся втомлена від лютневої холоднечі країна дружньо і солодко сплять. Додивляються останні передранішні сни…

Комусь сниться минула зима з її білесеньким пухнастим снігом, з ковзанами та санчатами, з веселим сміхом дітвори. Матуся подивляється у віконну шибку за дітлахами і готує їм на кухні зігріваючий ароматний чай із запашною м’ятою та лимончиком. Дітки весело ліплять снігову велетня-бабу з червоною морквинкою замість носа, а замість очей – ґудзики, чорні-чорні, як вуглинки. На голові в неї яскрава цеберка. Не металева, звісно ж, бо їх в наш час вже й нема в магазинах. Пластикова, але нічим не гірша за металеву. А замість ручищ бабця має гарні, такі міцні, дубці, один з яких тримає велику мітлу, котрою нещодавно батько однієї з дівчаток гордо розмахував, замітаючи засипану сліпучим м'яким снігом доріжку. І все це було як раз перед довгоочікуваним Новим роком, який через день-два разом, усім двором, усією вулицею, усім містом, всією дружньою країною, зустрічали. Тому й баба велетенська (так здавалося веселим малятам) мала на шиї замість шарфика яскраву товсту червону мішуру. Сміх та і годі…

Хтось із сплячих із задоволенням додивляється чарівний ностальгічний сон про літнє, таке приємно-освіжаюче, з прохолодним бризом, із запахом чарівним та запашним, море. Десь ходить по теплому піску дівчина з посмішкою на вустах і гордо вигукує: «Медова пахлава…, кревееетки…». Безліч відпочиваючих,- дітки, дорослі, мами й тата, бабусі й дідусі, дівчата й хлопці, закохані парочки. Красивенно-яскраві купальники на привабливих пані, ігрові майданчики та прохолодні напої з м’ятою, лимончиком. Кава в маленькому горнятку, солодке капучіно … І сплячий мружиться крізь літній сон від сяйва морського сонця, промені якого виблискують, відбиваючись у морській водичці: «Хоч би цей сон не мав кінця…Зараз проснуся і обов’язково приготую каву з п’янким ароматом. Собі та дружині. А діткам – запашний чай з тією ж таки м’ятою та лимончиком. Зараз він буде якраз до речі, коли в квартирі трішки прохолодно. Зима ж…!»

Комусь сниться робочий звичайний день. І та ж вранішня запашна кава, яка дає змогу хоч трішки прокинутися, адже роботи на день заплановано повен віз …Не хочеться рано прокидатися. Морозно на вулиці, прохолодно в кімнаті. Але треба. Це така в нас буденність…

А дітки бачать уві сні школу чи веселий садочок. Купка дітлахів, яка йде туди тим же свіжим зимовим ранком. Хтось пішки, когось везуть на санчатах, хтось на маршрутці їде, вдивляючись на інших у її вікно, хтось у авто, де за кермом сидить тато чи мама, які теж поспішають на роботу. Але все одно йти весело й хочеться після маминих солодких млинців та запашного чаю з м’ятою та лимончиком (це щоб не захворіти в морозний день), адже в школі чи садочку чекають друуузііі!!!...

Юному хлопцю та дівчині сниться майбутня пара. Бо сильно вже закохані один в одного. І бачать обоє уві сні майбутнє весілля. Гості, смаколики та коровай на столі, ігристий напій (а дітвора тримає келихи з напоєм із запашної м’яти та лимону), фотосесія, весільний рушник, вінчання, благословення батьків із сльозами на очах. Воно буде скоро вже, у цю суботу. Та чи буде?

А молоденька матуся вже не спить, не дає їй догледіти солодкий вранішній сон дитятко, донечка чи синочок. Адже їсточки вже схотіло, просить молочка тепленького…Мимоволі не дає матусі поспати…І тато піднявся на поміч мамі, пішов гріти смачненьку кашку…Собі – запашний м’ятний чай з лимоном, а дружині – чай з молоком.

А пара похилого віку ранесенько, ще зовсім темно у вікні, прокинулася. Бо ж старість, і спати вже не сильно хочеться. Одягнули тепленькі м’які капці і шоркаються по квартирі. І знову таки готують той самий чай з м’ятою та лимончиком. Корисний…

Отакий він, ранесенький ранок двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року…Пам’ятаєте? Він був у кожного свій, аж поки…….

Аж пооокиии….!!!

Уся наша ненька Україна з жахом здригнулася від жахливого болю рано вранці, саме двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року. Цей біль стався навіть не від того, що нашу рідну землю стали боляче пронизувати гучні й сліпучі снаряди, бомби, ракети. Стало різко боліти від усвідомлення того, що все це горе - від рук наших братніх сусідів. А ще болючіше було від думки, яка промайнула у кожного в голові, що там, у сусідській країні, зараз проживають рідний чи двоюрідний брат, батько, дідусь, дядько, син, рідна чи двоюрідна сестричка, мама, бабуся, тітка, дочка…І чомусь вони на нас пішли танками, ескандерами, літаками, вертольотами, бетеерами, морськими суднами…Чому?

І той солодкий мирний сон вони нам обірвали, як виявилося, на довгі страшні дні.

В деяких містах наші люди почули шалений свист снарядів, гул і гуркіт техніки та жахливі звуки прильотів ракет. Дехто побачив у вікні яскраве, сліпуче світло від наслідків влучань, які гепали «точно в ціль», «по військових об’єктах», а насправді – в мирні будівлі, у височенні багатоповерхівки, де до цього моменту додивлялися вранішні сни наші мирні мешканці. Сни про зимовий пухнастий сніг, про морський бриз, про звичайний робочий день, про школу чи садочок, про майбутнє весілля…

Дітки в основному всього цього не чули, кріпко спали. Адже чи могли вони навіть уявити собі, що таке може статися у їхньому житті, яке ще тільки розпочалося? У когось рік тому, у когось п’ять років назад, у когось – десять…Лиш ті вже не спали, біля будинків яких дуже близько вся ця біда сталася. Скочили – і до вікна. А мама з жахом, боячись їх злякати, відводила подалі від шибки. Не дай, Боже!

Молоденька матуся з переляку схопила малесеньку кровиночку. Не встигла догодувати. Жах! Та й молочка в грудях зовсім не стало. Сильний переляк… Тато заспокоював і обіймав обох…

Пара в літах не встигла допити отой запашний м’ятний чай з лимоном. Скочили й почали молитися, молитися перед освяченими іконками…Невже знову? Невже війна? Німці??? Та ні. Брати…

Майбутні молодята…В цей час вже з болем зрозуміли, що, мабуть, не бути в цю суботу їхньому весіллю. А учора вони оплатили банкетний зал. Запрошення розіслано. Та, мабуть, задарма. Не буде ігристого напою, «гіркого» поцілунку та напою м’ятного з лимоном… А таке ж наснилося…Він завтра піде до воєнкомату. Сам. Без виклику. Захистити ж треба майбутню дружину і ще ненароджених діток. Двійняток. Бо ж молоді люди про них мріяли ще учора, сидячи на лавочці біля будинку…Можливо, одружаться відразу після війни. Можливо…

Недоспана ніч, недопереглянутий сон, недогодована дитинка та весілля, яке, можливо, вже не відбудеться. Недопитий м’ятно-лимонний напій…

Та це не найстрашніше! Напій із м’яти й лимону зготується і вип’ється відразу після війни, дитинка окріпне і трішечки підросте, весіллю бути. Мабуть…Скоро. І війна мине для усіх цих жителів нашої країни. Не буде одного. Життя тих, хто теж так мирно спав у цю жахливу нічку та вже не зможе прокинутися. Їх нема. Їх вбито. Жахливо, жорстоко, спідтишка, зненацька, люто… Таких же діток і батьків, стареньких і немічних та молодих і сильних. Їх дуже багато, які вже не прокинуться і не побачать кінця цій жахливій, лютій війні. Не побачать перемоги…Вони не вип’ють солодкого напою на основі запашної м’яти та лимону…У них забрали цю можливість двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року. Або й пізніше…Адже війни кінця ще нема. Але буде. І точно скоро!!!


 

Жук Людмила

42 роки

10 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум