• Dews Mascot

«Настане день, закінчиться війна»



 

Мої вітання. Це моя історія війни. Все ж таки я вирішила її написати. Мене звуть Тетяна. Я народилась в мальовничому місті Кремінна що на Луганщини. Це для мене другий раз війна. Вперше її я застала у місті Слов янськ, Донецької області де навчалась на філолога української мови та літератури. Різниця колосальна. На той момент я не так боялась її як на цей раз.

Для мене українець вже кожен герой. Не боятись ходити за продуктами, щоб вижити. Не сидіти в підвалі коли тривога (але так не рекомендую робити все ж таки).

Кожен волонтер – це супер герой. Людина яка поборює свій страх і допомагає іншим заслуговую бути шановною людиною.

Я мовчу вже про тих мега героїв які охороняють наші сни. Ви реальні кіборги. Я бажаю щоб кожен повернувся цілим і здоровим до своєї родини.

Я не вірила до кінця, що почнеться повномасштабна війна. Все ж таки до кінця вірила, що такого не станеться.

Я часто бігала до свого погребу де було сиро і холодно. Це назавжди закарбується в моїй пам’яті.

Мама для мене теж герой. Вона готувала їжу коли я не могла нічого робити. В мене був шок від усього. Я боялась робити банальні речі. Зараз розумію, що наші вороги, можливо, на це і розраховували. Щоб ми боялись.

В Україні є свобода слова, в росії як я зрозуміла вже немає.

Я люблю свою країну. Я виросла в містечку де балакають більш суржиком. Мені дуже подобається наша мова. Вона милозвучна і така гарна.

Я творча особистість, пишу вірші, хочу написати свою книгу, теж українською мовою. Раніше я писала все російською, але тепер я переходжу на українську.

Я пробула в такому режимі десь два тижні. Наді мною літали ракети. Я чула вибухи, але все ж таки вижила. Це не просто так. Мабуть, доля розраховує на нас. І ми для чогось потрібні. Українці – сильна нація. Я вірю в нашу перемогу всією душею

Мені написала моя подруга, я їй дуже вдячна за все і я поїхала до Німеччини. Там пробула 5 місяців, але все ж таки не можу без нашої рідної неньки. Я повернулась до рідної землі. Я не знаю де я опинюсь завтра, але рідна країна завжди буде в мене в серці.

«Настане день, закінчиться війна», як я чекаю слів, коли скажуть: «МИ ПЕРЕМОГЛИ».


 

Жила Тетяна 30 років

37 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум