• Dews Mascot

Незламна нація



 

П’ята ранку на годиннику. Мій телефон вибухає від повідомлень і дзвінків… Тоді я ще навіть не підозрювала, що вибухав не тільки мій телефон, а і моя рідна країна. 24 лютого. Цей день закарбується в пам’яті кожного українця. Неохоче беру слухавку Намагаюсь зрозуміти те, що каже подруга. На словах «почалася війна», остаточно прокидаюся.


Перед очима одразу з’явився фрагмент вчорашнього вечора. Розмова з татом… Його викликали на четверту ранку на роботу. «Не хвилюйся, це просто військовий вишкіл».

Згадала. Не чую слів подруги, яка намагається заспокоїти. Кидаю слухавку й біжу до батька з надією, що він ще вдома і все добре. Але… Я сама. Стою посеред кімнати та намагаюсь заспокоїтися. Аж раптом вибух, другий, третій. Наростає паніка.


Мій мозок ніби відмовився працювати. Після оголошення повітряної тривоги спускаюся у підвал. Крилата ракета потрапила у будинок поряд з нашим. Тоді я стала жити у підвалі. Три холодні тижні у підвалі. Сон на крижаній підлозі, на картоні. Колись тато подарував теплу ковдру. В неї закутуюсь. Тремчу весь час. Чи то від холоду, чи то від страху, або від люті. Іноді виходжу на двір за продуктами. Здається, що це вже ніколи не скінчиться. Але налаштовую себе, що людина вміє адаптуватись до будь-яких обставин, навіть до війни. Згодом, стала ночувати дома в коридорі. А там з’явилась можливість виїхати з Києва у безпечніше місце. Я залишила свій будинок і найріднішу людину у світі. Втішалася тим, що вірила в те, що тато, зберігаючи життя людей, збереже і власне.


Потім я жила там, де немає зв’язку, а тому можливості читати новини. Весь час на свіжому повітрі. Емоції вщухали. Повернулося натхнення. Полилися вірші. Життя почало налагоджується.


Я точно і з певністю знаю: ми – незламна нація. Ми переможемо! Відбудуємо нашу рідну Україну і виборемо право на спокійне життя. І всі ті страшні дні залишаються позаду, як страшний сон.


Невпинно летять години, дні, місяці війни.

Кожен тримає віру й надію на перемогу в собі.

Днями й ночами пролітають слова «Нехай вже скоріше закінчиться війна!»

Кожен вкладає в перемогу свій слід.

Сусід мій – воякам пече смачний хліб.

Товариш на сході – захищає життя.

І я точно знаю – наша віра єднає серця.


 

Вакуленко Вероніка 17 років

20 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум