• Dews Mascot

Неповернення


 

Дощова ніч, тривожна і безсонна, насунулася на місто якось несподівано. На той час в готелі вже було досить тихо. Лише стіни старої львівської кам’яниці тремтіли від проїжджаючих останніх трамваїв, що наввипередки мчали в депо. Будинок здригався, а з ним від кожного звуку на мить здригалась і Олена. Завмирала і прислухалася, чи не чути сирени повітряної тривоги.

Вже тиждень вона працює в готелі одна, бо з першого дня війни більшість колег не вийшли на роботу. За цей час молода жінка відчутно змарніла. З минулого життя залишилися лише великі карі очі, глибокі та мудрі. Олена не спала вже кілька ночей. Телефон «розривався» цілодобово: тисячі людей прибували у Львів та потребували прихистку. І хоча в готелі вже не було навіть вільного клаптика, все одно відповідала на всі дзвінки, старалася допомогти бодай добрим словом чи порадою. В рідкісні моменти тиші на неї нападав ступор. Наче вона була у сні, або «паралельному Всесвіті», з якого поки що не могла знайти вихід, але так цього потребувала…

−Ти сама? − вирвав її із задуми знайомий голос. Олена повернулася, не приховуючи здивування. За кілька кроків від неї, схожий на розгодованого, самовпевненого кота, стояв власник готелю, Роман − чоловік років сорока. Від початку війни він з’явився тут вперше. – Давай виручку і я поїхав. Через 15 хвилин почнеться комендантська година, а в мене зброя в багажнику,− хвалькувато продекламував і продовжив.− Надіюсь, ви багато заробили? Готель переповнений?− зробивши дуже поважно ще чотири кроки, він вальяжно розсівся на дивані в її кабінеті та задоволено посміхнувся. Олена мовчки відімкнула шухляду з грошима і простягнула йому згорток:

−Там все розписано, сума також,− її худенька постать в ту мить випросталася і стали помітними темні кола під очима.

−Я думав, буде більше,− Роман заглянув до згортка і розчаровано скривився.− А, ледь не забув – погугли там, чи може зараз виїхати за кордон батько трьох дітей, зроби добре діло, − і чоловік голосно засміявся, а його очі звузилися від задоволення.− Як я вчасно став багатодітним татом, скажи?!−Та Олена мовчала, настрою підтримувати розмову не було.−До речі, завтра прийде з військкомату начальник. Хоче двох племінників заховати, щоб на війну не забрали. Прийми їх гарно,− вже у дверях сказав Роман, і не попрощавшись, зник.

−У нас нема вільного номеру,– прошепотіла Олена, та її вже ніхто не чув. Всередині було млосно. Відчуття огиди наростало з космічною швидкістю і стало нестерпним. Вона ще хвилину постояла, і більше ні секунди не вагаючись, написала подрузі: «Тобі ще потрібні волонтери? Буду завтра в тебе. Чекай!»

Підійшовши до вікна, жінка рвучко відкрила його навстіж. В кімнату увірвалося післядощове повітря, наповнене озоном з якимось ледь відчутним, зрозумілим лише їй одній, присмаком гідності. Вона увімкнула пісню «Я вільна» і закружляла в шаленому, нестримному танці свободи… В ту мить її холодний «паралельний Всесвіт» засяяв новими фарбами. Двері в нове життя відчинилися. Олена була щаслива.


 

Фелів Наталія

36 років

15 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум