• Dews Mascot

Секретний складник



 

За вікном пролітають машини. Вжух! - і нема. Червона пляма. Біла. Для когось і наша машина - лише плямка, що пролетіла назустріч.

- Мамо, нам іще довго їхати?

- Уже недовго, - у дзеркалі я бачу, як мама за кермом уважно дивиться вперед, - ще годинка, і буде наш новий дім.

- Мамо, - зітхаю. - Я не хочу в новий дім! Я хочу... у старий. Ой, мам, а ми тепер називатимемо його старим? Коли наш звичайний дім встиг постаріти? Як старіють будинки? У них з'являються зморшки? А очі-вікна починають гірше бачити?

- Так, ти маєш рацію, - у дзеркалі я бачу сльози на маминих очах. - Наш будинок, як ти кажеш, постарів в один момент... Зморшки, вікна... Добре, що ми були у тьоті Нелі і цього не бачили. Саме тому нам тепер потрібен новий дім.

За останній місяць із нами трапилось багато лиха. Спочатку ми чули вибухи і сирени. Потім тато пішов боронити країну. А тепер і дім... Ми мовчимо. Я рахую кольорові цятки за вікном. Чорна, червона, зелена...

- Мамо, а який він, наш новий дім?

Ми саме звертаємо з траси на маленьку дорогу. Машина сповільнюється, тепер автівки за вікном більше не схожі на плями. Я навіть бачу, хто в них їде.

- А давай пограємо в рими про новий дім! - раптом пропонує мама.

Рими? Це я люблю! І мама теж любить. Це завжди весело, а ми так давно разом не сміялися!

- Я перша! - аж підстрибую в автокріслі. - Придумала!

Наш новий дім синій і має рожевий дах...

- А на вікнах його намальований птах! - підхоплює мама: - У домі камін і в'язанка дрів...

- А на ній сидить десять котів!

- Не забагато? - усміхається мама.

- Ну, хай буде вісім. - я продовжую:

На другий поверх там сходи в'ються...

- По них діти бігають і сміються.

А на столі там вишневий пиріг...

- А в садочку - єдиноріг!

- Єдиноріг? - ми разом регочемо.

- А що? Я знаю, що я вже велика, але я хочу в них вірити.

- Тоді звісно, хай буде єдиноріг.

Дорога тепер в'ється між садами. Там квітнуть дерева і пасуться корови.

- Мамо, тепер я вже хочу до нового дому! А раптом ми вгадали і він буде таким казковим?

- Звісно, буде!

Ми в'їжджаємо у село. Їдемо повз цегляні будинки... Ось цей блакитний мені подобається! Може, це наш?

- Ось ми й приїхали, - каже мама.

Наш новий дім! Він... Жовтий! Немає рожевого даху, птаха на вікнах, другого поверху...

- Не вгадали, - мені знову стає сумно. - Може, хоча б коти всередині є?

Я вибираюся з машини, мама витягає валізу. Із дому до нас прямує усміхнена жіночка. Її у вірші не було, але вона схожа на мою виховательку. Я думаю, їй можна довіряти.

- Вітаю, я Агата! Ми вже зачекалися! - вона обіймає маму і мене. - Я вам обід приготувала, картоплю запікла, пиріг зробила...

- О, бачиш, про пиріг ми вгадали, - підморгує мені мама.

Я крокую за нею через сад по вузенькій стежці і раптом бачу...

- Мамо! Це ж єдиноріг! - кричу я.

Білий єдиноріг за кущем здригається і форкає. Він справжній!

- А, це наш поні забрався в кущі, - сміється пані Агата. - На жаль, то гілка, а не ріг. Але він дуже милий! Його звуть Горошок. Раніше возив дітей в парку, а тепер живе у нас на пенсії.

- У поні теж є пенсія? - дивуюся я.

- О так! Він не носить окулярів і не розгадує кросвордів, але любить їсти яблука і слухати історії.

- Чудово! Здається, у мене тут буде новий друг! - я радісно підстрибую.

У новому домі немає котів і сходів. А ось камін є! І пиріг теж. А ще є крісло-гойдалка, багато книг і справжнє фортепіано!

- Пані Агато, навчите мене грати? Ой, здається я знову граю в рими, - я хихочу і затуляю рота рукою.

- Звісно навчу, - киває вона. - сподіваюся, вам у нас буде добре.

- Нам уже у вас добре, - усміхається мама. - Дякую за гостинність.

- У вас як у казці! - я роздивляюся новий дім і відчуваю, ніби всередині мене ніби сяє маленьке сонце.



Наступного ранку я прокидаюсь від голосного "цінь"! Крізь вікно з квітучої гілки на мене дивиться горобчик. Я машу йому рукою, він втікає. Аж тут я відчуваю... що пахне Різдвом! Хмм, що ж це за дім такий? Може, тут змішалися всі пори року? Мама ще спить, тож я тихенько виходжу з кімнати і прокрадаюсь на кухню.


Пані Агата замішує тісто у великій мисці. Це від нього лине запах Різдва! Ледь дихаючи, зазираю у миску. Там суміш нагадує казкові сіро-руді гори.

- Добрий ранок! - усміхається Агата. - А я тут трошки чаклую, поки всі сплять.

- Чаклуєте? Робите чарівну суміш?

- О так! Коли суміш запечеться, вийдуть батончики, які ми відправимо захисникам, що боронять нашу землю. І твоєму таті теж.

- Вау! А можна мені вам допомогти?

- Звісно! - Агата передає мені ложку. - можеш місити тісто, а ще перевіряти, чи все я поклала. Запам'ятаєш всі складники?

- Ой! - я роззираюся довкола: на столі так багато різних баночок і пакетів! - Мабуть, не зможу. Тут стільки всього!

- А якщо з римами? - хитро мружиться Агата. - Чула, ви з мамою любите вигадувати вірші.

- О, тоді можна спробувати! - я сильніше кручу ложкою і перераховую складники:

- Вівсянка, борошно, кориця...

- Для тіста нашого згодиться! - підхоплює Агата.

- А цукор, мед, мигдаль, олія...

- І тісто вже на смак як мрія!

-Ще масло, сіль, банан, родзинки...

- Це все бадьорості частинки!

- Ого! Невже ми все назвали?

- Майже... - Агата стишує голос. - А тепер - найголовніший секретний складник!

- Який? - я завмираю з ложкою в руках.

- Слово "дякую!" - Агата заплющує очі і глибоко вдихає. - Уяви, що дякуєш фермерам, які зібрали врожай для нашого тіста. Волонтерам, які повезуть нашу їжу через всю країну. Захисникам, які вдень і вночі боронять нашу землю, а тому потребують бага-а-ато енергії. А ще, якщо прислухаєшся, почуєш, як вони дякують тобі.

Я також заплющую очі. Уявляю мапу нашої країни. І бачу, як над нею тягнуться золоті ниточки подяки. Ниточки любові.

- Це... справжня магія! - видихаю я.

- О так! - Агата аж сяє.

Ми ставимо батончики в духовку. А поки вони випікаються, Агата вчить мене грати на фортепіано.

- Яку мелодію хочеш зіграти?

- А можна... щось різдвяне? Батончики так пахнуть, ніби вже Різдво прийшло.

- Це все кориця, - Агата легко розгортає ноти. - Що ж, тоді граємо "Щедрик" Леонтовича! Ти знаєш, що всесвітньо відому колядку написав український композитор?

- Ні... А розкажіть про нього!

Агата розповідає про Леонтовича і грає акорди "Щедрика". А я думаю про те, що коли настане справжнє Різдво, ми також будемо пекти батончики чи булочки з корицею. Тільки вже не будемо відправляти їх через всю країну, бо захисники повернуться до своїх родин. І у кожного буде дім.


 

Анна Дьоміна

34 роки

41 перегляд0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум