• Dews Mascot

Тоді, в 2022 році як...




 

Напередодні 24 лютого:

Середа 23 лютого. Вечір. Ми вечеряємо за столом, по телевізору йде фільм,але враз фільм переривають новини в яких пан президент говорить про те, що можлива мобілізація. Ми всі в ступорі. Було видно,як на лиці бабусі усмішка змінилася на кам'яне лице,а мама чомусь засмутилась. Я тоді ще не знала,що таке мобілізація ,тому обережно запитала у батьків. Тато подивився на маму,а мама на нього і нічого не сказали. У бабусі на очах з'явилися сльози. Мені так нічого і не розповіли,але я забила ,адже завтра день народження у моєї подруги,на яке я запрошена .Ми лягли спати. 3:00 ранку. Мій телефон розривається від повідомлень та дзвінків. Я прокинулась. Беру в руки телефон. Незнайомий номер,хм дивно. Я вирішила перезвонити. Голос в телефоні відповів- можливі воєнні дії у вашому місті, я кинула трубку. Лягла. Бабуся запитала,хто звонив? Я відповіла : та так, напевне пранкують. О 3 ранку?! Як люди з нашої планети можуть пранкувати в такий час? Бабусю,коли їм

треба,то можуть хоть і вночі так і вдень. Так а ,що ж говорили?

- Неважливо

- Я хочу знати ,що говорили ті люди! Інакше чому ти так розхвилювалась б.

Я взяла телефон і включила запис того дзвінка.

-Ну,що !? Думаєш правда?! В 21 столітті , то!

Бабуся розхвилювалась і тихим безнадійним голосом сказала

- Може це й правда

Я не встигла нічого сказати,як почали вити ,якісь дивні штуки. Я підійшла до балкону, щоб подивитись, що це. А далі все ,як в тумані...

Пам'ятаю ,одне! Почали літати літаки і ракети. Нам вдалося вижити, адже живемо на 1 поверсі,перебігли до укриття і сиділи там. Але не обійшлось без пригод. Майже одразу нас почало привалювати.

Тато про це попіклувався ще з вечора , і поклав у укриття лом ,молоток та інші інструменти, щоб відкопатись. Ми сиділи...

Третій день... Закидані уламками,голодні та без зв'язку. Ми почали гризти сиру картоплю і моркву. 23 лютого бабуся з наших курочок зробила тушонку. Мені було дуже шкода курочок,але тушонку ми одразу поїли.

Обід.. Холодно ,ми в одній нижній білизні. Пити страшенно хочеться, після тушонки. Розвели невеличкий вогонь. Запалили свічки. Молилися...

Ми не говорили, ми просто сиділи . Я задихаючись в сльозах кричала на все укриття молитву. Мама і бабуся також молилися . Сидимо втрьох, чуємо летять літаки, а потім свист , гуде сирена... І о чудо! Я знайшла компот під ящиком з картоплею. Ми п'ємо компот , який залишився з минулого року. Я вже не плачу, сліз не вистачає. Мама і бабуся принесли мені два ящечка, потім положили шифер і накрили тряпками,які були у нас в укритті. Ми спали по черзі. Із пиття залишився томат , а з їжі нічого, крім варення. Ми почали втрачати свідомість. Ну точніше я. Поки я лежала, мама і бабуся побігли з укриття. Я думала мене забули. Прибігають , говорять:

Ми пішли в надії ,щоб дістати тобі одіяльце та їжі, та якийсь одяг,але...

Мама почала плакати

Бабуся договорила зі сльозами- Але із хати не залишилось ні грама.

Я змогла встати з моєї "кроваті" ,яку зробили мама і бабуся і сказала...

Як ні грама? А де ж ми жити будемо ? І я навіть не відчувала нічого. Ні ніг ,ні рук,ні емоцій, а ,що ж ви хотіли,зима ,лютий, найхолодніший місяць. Бабуся зв'язала з ниточок,які підібрала під уламками, мені шкарпетки ,шапку,рукавички. На штанці та кофтину не вистачило. Доречі ,окрім моїх мами і бабусі з нами були наші тваринки.

Собачка Мирон , розкішне йорчиня з шкіряним носиком та клеймов в вигляді сердечка,ось тут,на пузику ,але крім Мирона,був маленький котик Бася,якому було тільки три місяці.

Кошеня ще... Шотландець гарненький з голубими очима. У Мирона ,так ,як він такої породи у ,якої немає підшорстка , була куртка та сапожечки на відміну від нас

У Басілія ,ну, у кота,не було нічого ,крім повідця,на ,якому я його виводила в туалет,поки була в стані,але коли я не відчувала нічого ,я була наче паралізована,і тоді Баська і Мирона водила ,то мама ,то бабуся.Мене винесли ,бо я попросила. На землі під сотнями уламків,я побачила свою іграшку,собачку "Шкурку"

( Це я колись так назвала цю іграшку ).Я прибігла до іграшки,забрала її під звук сирени і пішла в укриття. Шкурка була наче якась людина,коли я її притискала до себе,було дуже тепло всередині.

Мирон і Бася сильно схудли. Мені погано від нехватки їжі та сну. І нарешті,після п'яти днів невпинної сирени вона вимкнулась.Я вибігла з укриття,за мною бабуся й мама. Та так,що забули тваринок,але потім я їх забрала. Але куди ж тепер йти? Одні руїни... Я прижалась до уламків нашого дому і сказала: "дякую тобі за все,і вибач ,що не вберегли,адже ще 5 днів назад ми не знали,що таке може статися."Холодно,ще й сніг випав... А далі не пам'ятаю. Пам'ятаю ,що ми опинились в селі , де нас прийняли дуже добрі люди. Я сильно обняла маму й бабусю, мама сказала: "ти за ці п'ять днів дуже подорослішала" бабуся додала: ми тебе дуже боїмося втратити... Я не могла втримати сліз,сильно обняла їх і сказала я вас теж дуже дуже боюсь втратити. Потім коли нам сказали ,що Азовському морю вже прийшли кінці,ми почали згадувати про море,як там було добре. Слова бабусі мене дуже зачепили... Вона сказала: "Будеш згадувать ці моменти з моря ,та ,як тебе під час війни всіма силами старались обігріти.

Я плакала цілу ніч ,поки не заснула. Ці слова дуже зачипили мене за душу...

Бережіть своїх рідних,і прям зараз підіть і обійміть близьких,та так сильно ,що аж до втрати свідомості. Скажіть,як сильно ви їх любите , адже вони-наші рідні найкращі і віддадуть останній кусок хліба задля вашого здоров'я і комфорту.


 

Кошова Ліана 13 років

13 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум