• Dews Mascot

Хліб всьому голова



 

Зелена озима, що подекуди виглядає з-під білосніжного покриву - це справжнє диво. Яке не всі охочі зможуть побачити, навіть ті, хто побував би в сільській місцевості зимою. В основній своїй частині засіяні на зиму поля сховані під білосніжним покривалом. Але, коли настає відлига, на підвищених ділянках починає проглядати соковита свіжа зелень посіяної на зиму пшениці. З першої миті при спогляданні озими стає зрозуміло, що це не просто трава на проталинках. Це одна з найцінніших сільськогосподарських культур. Пшениця гордо тримає свої сильні пагони рівно, чекаючи доки сніг знову закриє її білою і ніжною ковдрою. Це милує погляд, заворожує, світ у такі миті стає схожим на казку. Та все це насправді. Озима достатньо примхлива культура. Не всі країни можуть вирощувати цей різновид хліба. Зміцнивши зимою, піднявши догори свої колоски і наливши їх силою теплої пори року, пшениця неодмінно потрапить до кінцевого пункту призначення - до споживача. Як озима так і яра пшениця має тверді і м'які сорти. Тверді необхідні для виготовлення дорогих сортів макаронів і в хлібопекарській справі. Тож гурманам без праці хліборобів не вдасться задовольнити свої вибагливі смакові пристрасті. Зерно озимої пшениці відрізняється своїм виглядом від ярої. Воно мовби вкрите восковим нальотом. Пшениця це така сільськогосподарська культура, що вимагає підготовки ґрунту за рік до посіву. Адже праця хлібороба не закінчується збором сировини для подальшої переробки в харчовій промисловості та застосуванні в домашньому господарстві. Пшеницю, залежно від якості зерна, використовують і для годівлі худоби. Таке зерно називають фуражним. В Україні завжди були великі череди корів, табуни коней та ін... Та от з настанням некликаної влади , зголодніли протягом декількох тижнів тварини перетворилися з молочних на м'ясних. І коли вони були настільки знесилені ми , що почали падати на ноги, тоді їх показово дорізали для кількахвилинного ролика по телебаченню наших злих сусідів. Чого ж СК не годували худобу? Невідомо. Яка скотина винувата у ситуації що склалася? Це аж ніяк не сільське поголів'я.

У вирощуванні хліба будь-яких сортів, хоч фуражних , хоч добірного зерна не можна упустити момент готовності землі. І якщо зерно зустріне достатньо теплий і вологий чорнозем то і урожай буде прогнозовано багатий. Та ще коли до врожаю далеко, радує око хлібний лан, що яскравими жовтими хвилями колишеться вітром. Колосся виблискує проти сонця, вбираючи в себе життєву силу землі і небесного світила. Така краса припадає до вподоби не лише людям. Дбайливо доглянуті, правильно підживленні поля припали до душі і синій волошці. Що яскравими краплями може вриватися в однотонно золотавий колір поля. Дивитися на таке явище красиво. Але тут велика повна яскрава і виразна квітка виступає не у ролі декоративної рослини, а бур'яну. Взагалі польова та лісова волошки набагато менші і тьмяніші за ці що засмічують поле. Сильні квітконоси з великою квіткою свідчать про достатньою кількість внесених добрив для розвитку надземної частини рослини. У нас цвітіння волошки на полі трапляється рідко. Бо дружні сильні доглянуті рівнесенькі рядки пшениці не дають змоги бур'янам підняти свої верхівки до сонця. А над золотоколосим полем дзвенить пісня солодкоголосого жайворонка. Він невеликого розміру, зате має виразний і взнаваємий голос. Ця трохи більша за горобця птаха тут на полі і гніздиться, облаштувавшись у якійсь ямці. Поміж виконанням вокальних композицій жайвір полює на комах, клює зерно. Дивишся на це і здається що не має ніякої війни. Так триває аж до чергового обстрілу. П ашка лякається гучних звуків і ховається у своєму гніздечку. Красива у нас природа, мальовнича, заворожуюча. Дуже гарно виглядає річечка що неквапно несе свої води поміж полями і лугами сільських просторів. Вода насичує жие вологою корені рослин. У річці в очереті живуть фазани, черепахи, качки, чаплі. Прекрасні білі лебеді розташовують своє гніздо так, щоб воно було недоступне хижакам. Не подобається граційним птахам гуркіт важкої військової техніки. Вони різко проти проведення бойових дій в районах свого гніздування. Цього року не було у лебединої пари, оспіваної в народних піснях і повір'ях, потомства. Можливо щось зміниться на краще наступного року. А от фазани привели малят. Ті навіть встигли трохи підрости, доки їх батьки загинули на війні людей. Тоді пташенята прибились до військових. Що їм тільки не пропонували солдати: кашу, крихти, печиво - все не таке. Набиті мухи виявилися найсмачнішими. Це єдиний випадок в історії, коли на столі головував не хліб. У нашому краї покупці звикли до великого різноманіття хлібобулочних виробів на будь який смак і гаманець. Починаючи від сірого хліба соціальних сортів до святкових короваїв і кількаярусних тортів. І весь цей багатий вибір починається з зернини, вкинутої хліборобом в землю і дбайливо виплеканим полем. Якщо в господарстві вже зібрали врожай, земля все одно потребує пильного догляду, щоб наступний рік знову порадував щедрою віддачею за тяжку, але достойну і благородну сільськогосподарську працю. Яка красива наша земля! Будь-якої пори року. Коли панує ☮️ мир. А зараз що? Бідні поля подзьобані вирвами від ворожих снарядів. Їх краї заміновані. Працювати на землі приходиться як за часів набігів татаро-монгольської орди. Чекаючи якщо не обстрілу, то ворожої авіації, яка неодмінно буде бомбити такий "військовий" об'єкт як хлібне поле. Дорогоцінні золоті стиглі колоски розташовуються на соломинках. Виростивши колоски, солома стає легкозаймистою. Та вразливою до дії високих температур. Битва за врожай стала дійсно актом, сповненим небезпеки для життя хлібороба. У нашій багатостраждальній Україні поля по території всієї країни піддаються ворожим обстрілам. Незважаючи на смертельні ризики, що очікують комбайнерів та водіїв цього року працівники сільськогосподарських підприємств виходять на роботу і збирають урожай, рятуючи світ від голоду. У методиці у разі виникнення бойового стресу рекомендують постраждалому дати гарячий чай і нагодувати. У підсвідомості це викличе почуття безпеки. Харчування - це один з важливих елементів нормальної життєдіяльності. І 🍞 хліб є однією з наших традиційних культур. У районах, які опинилися за лінією розмежування, хліборобів, окрім загрози вогневого ураження, ще чекав "сюрприз" - їм оголосили , що для роботи на землі треба купити спеціальний дозвіл. Та ніхто не згодився з такою пропозицією. І отримали наші трударі від прийшлої влади назву "голодранці".

Страждають від обстрілів не лише поля. Наразі багато наших населених пунктів зазнали значних руйнувань. Проте, дивлячись на мертві, розбиті вщент місця інших країн, які "рятували", починаєш розуміти, що не все так погано, бо ми єдині в своїх діях і прагненнях. Наша країна завжди найгарніша. Селяни виявилися заручниками ситуації, що склалась в країні. Прості жителі в повному обсязі ознайомилися з геополітичною програмою під назвою війна. Мільйонерами ці люди ніколи не були. Вони завжди жили і працювали на землі. Здійнятися з місця у пошуках кращого життя може не кожен. Але зараз навіть люди з найстійкішою психікою починають прислухатися до сторонніх шумів. Напоготові стоять капці перед вхідними дверима, на поличці поруч валіза з документами і речами першої необхідності. На випадок прильоту бомбардувальника. Його вже впізнають за звуками і турбулентними 🌊 хвилями, що він утворює в повітряному просторі. Якщо не тут, то десь в іншому місці буде завдано авіаудару. Якщо це припаде на поле, то швидше за все виникнее пожежа. І замість очікуваного запаху свіжоспеченого хліба маємо гіркий горілий змішаний з попелом сморід надзвичайної ситуації. Звичайний літній сільський пейзаж різко змінюється. Раніше у нас ішли комбайни неозорими просторами поля, розмежовуючи собою золотий лан і небесну блакить неба. Інколи до них додавався ще один фактор живої природи. Слідком за комбайном на певній відстані крокував чорногуз. Хлібне поле ховає під рясною пшеницею багатий живий світ з гризунів. Тут у них і дім і стіл аж до самих жнив. Саме миші і полівки стають предметом зацікавленості великого птаха,що здавна звик до сусідства з людьми. Тепер до них долучилася яскрава пожежна машина. Що забезпечує захист хліборобів від техногенного "червоного півня". І поруч пожежна команда з місцевих приборкує цього непроханого гостя за допомогою первинних засобів пожежогасіння. Цікаво, а як бачить пілот бомбардувальника поля згори? Як великі шматки площини, оточені чітко рівними вітрозахисними посадками? Жданих гостей у нас прийнято зустрічати з хлібом-сіллю. Якщо не на самому порозі, то на столі хліб є завжди. В святкових випадках, коли стіл накривають у вітальні, хліб кладуть на скляну хлібницю на ніжці. І він серед багатства інших страв стоїть на самому видному місці. На кухні буханець поміщають у іншу хлібницю- для зберігання- пластикову або дерев'яну. В дорогу з дому завжди давали окраєць, загорнутий у оспіваний червоно- чорний рушник.

У нас існує багато різної обрядової випічки. Поминальні пиріжки- це ж ціла епопея в одному дворі. Спочатку на запах великої кількості свіжих хлібобулочних виробів збігається уся сусідська дітвора і всі їхні друзі. І починають з усих сил наминати, тобто поминати отого покійного, що може його й не знали, але людина була дуже хороша. Знаючи таку закономірність, в таких випадках в нашому краї завжди печуть або замовляють подвійну порцію пиріжків і булок. Пиріжки, як і вареники та налисники мають незліченну кількість варіантів начинок і декілька варіантів ліпки та складання для млинців. Справжнім стародавнім слов'янським святом що дожило до наших днів є Масляна. Воно настільки популярне серед населення, що про нього розповідати зайве. Бо і малий і старий знають святкові трави цього дня і характерні розваги. У церкву на хрестини і для проведення інших церемоній треба йти з хлібом. Окрім Великодня. Коли у святково прикрашений тематичними серветками і рушниками, освяченими свічками, великоднього кошика , до інших продуктів щоб розговітися обов'язково кладуть паску. Хто не може або не хоче скористатися одним з рецептів випічки паски, той купує її. І тоді вона має кулінарну назву "Кекс святковий". Особливо вдалі господині можуть не паску спекти, а і кошик печений зробити. Є умілиці що печуть багато невеликих пасочок, є такі, що роблять великі. Так склалося,що невеличкі пасочки призначалися для родичів, гостей, що приходили в дім. Та через тиждень на поминальну неділю. Велика - це для дорогих гостей, поважних людей. Вона вирізняється не лише розміром. Така паска прикрашається більш пишно і багато. Усі декоративні елементи їстівні. Для верховного духовенства в монастирях печуть великі паски.

Традиційно свататися ходили з хлібом. І молодих у домі зустрічали з короваєм з випеченою згори ямкою для солі. Його розміщали на барвистому вишитому рушникові. Інший коровай, більш пишно прикрашений випеченими квітами, колосками, птахами стояв на столі у молодих. Він, залежно від вміння пекаря, може мати навіть різні відтінки своєї глянцевої поверхні. Також згори він може містити яскраво-червоні ягоди калини. Ця прикраса говорить про те що вже настав час для одруження- осінь. Усі елементи декору короваю їстівні. Зараз його здебільшого замінюють багатоярусним тортом. Шишки і різки - це ознака однієї з найурочістіших подій як для окремої родини, так і для соціуму в цілому. Чому різки є тільки на наших весіллях? Бо для їх виготовлення необхідно мати борошно найвищого ґатунку. Тісто, зроблене з іншого борошна з меншим вмістом клейковини в процесі випічки не втримається на палиці і стече вниз. Різки - це для запрошених гостей на свято створення нової сім'ї. В інших регіонах України на весіллях використовують гільце. Але це інша традиційна прикраса, яка теж могла виготовлятися на дівич-вечорі. Така булочка як шишка зустрічається на наших просторах лише коли у когось весілля. Вона слугує для викупу, платою за проїзд і як пригощання. Виготовляється шишка з солодкого здобного тіста.

Сходити у дитинстві в магазин за хлібом і не відкусити шматочок скоринки неможливо. Бо він запашний, свіжий і надзвичайно смачний. Цей аромат не можна ні порівняти ні забути протягом всього життя. Жоден найвишуканіший десерт не може зрівнятися з отим найсмачнішим хлібом. Навіть у сьогоденні є такі сім'ї, які не купують хліб, а випікають вдома (мова не йде про хлібопічки). Так от. Спочатку треба зробити опару. Тоді замісити тісто . Потім розкласти його частинами у форми і дочекатися коли воно підніметься. І аж потім ставити у духовку шафу та чекати далі поки домом розійдеться запах свіжої випічки. В селі хліб випікати значно веселіше. Оскільки в дров'яну піч поміщається не три форми з хлібом як у духовці в квартирі, а значно більше. Тож тіста багато і воно підходить у бочці. За цим процесом спостерігають ті, хто залишився у хаті. Зазвичай це малеча. Діти дивляться як тісто піднімається угору. А кошенята, дурні створіння, не лише заглядають у діжку, а роблять спроби його скуштувати. В результаті хвостики падають в діжку, діти з лементом біжать до бабусі, яка рятує кошенят. Відмивати їх доводиться дітворі, тоді витирати і сушити. Бабуня тим часом замішує нове тісто замість вилитого. Та і без катаклізмів пекти хліб здорово. А у сільській печі його виходить багато. Він весь такий гарячий, духмяний стоїть на дерев'яному столі і охороняє, красиво виглядаючи рум'яними боками з-під тканини. Це робиться для того щоб хліб довше не черствів. Ота сама жадана хрустка скоринка буде саме в тій скибці що їх видно під рушником.

Без хліба це не добробут, це зубожіння. Хліб не єдиний наш продукт харчування на столі. Але здавна його вважали найголовнішим. Судячи лише тільки з великого різноманіття святкових хлібобулочних виробів Україна була і завжди буде процвітаючим і багатим регіоном. Наші хліба є запорукою продовольчої безпеки всієї планети.


 

Ольга Солдатенко

45 років

15 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум