• Dews Mascot

Хочу додому...



 

На початок війни я була у Мелітополі, далеко від дому, вчилася. Ранок 24-го почав змінювати нас.


Остання мирна неділя почалась підготовкою до фортепіанного конкурсу. Мати поштою передала мої концертні плаття, я готувалася дуже ретельно. Кожного дня репетиції з викладачем, заняття до пізнього вечора. Відеозапис повинен був бути у п'ятницю, але того не сталося...


Перші два дні мов в тумані, від вибухів довго тремтіли руки. Сусідки по кімнаті поїхали з гуртожитку, я залишилась одна. Світло ввечері вмикати не можна, нема зв'язку. Морок і пітьма, то вибухи, то нестерпна тиша.


Далеко від сім'ї, без подруг, без зв'язку, я шукала спілкування. З'явилися нові друзі, які стали дуже близькими. Дякувати Богу, зі мною поруч там завжди хтось з них був. Шукаючи мобільний зв'язок на верхніх поверхах, зустріла його. Того, з ким ми бачилися пів року до того, але не спілкувалися. І тут ми починаємо розмову. Він став для мене силою у хвилини відчаю. Він слухав і чув мене. Я слухала його і страх затихав. Ми пили чай з ромашкою, який я взяла звідти на згадку про нього...


Коли всі вже їхали звідти, коли знову зосталась одна у кімнаті і прокинулась зранку від вибуху, якому передував жахливий сон про війну, я почала збирати речі, коли зрозуміла, що потрібно вибиратися додому, до сусідньої області. Почалися довгі очікування автобусів, важкі сумки з речами і постійний біг за можливістю виїхати. Це було довго. Час я заповнювала теплими спогадами.


Була субота. Вранці, думала, відпочину, заспокоюсь, адже була впевнена, що автобуси, якщо будуть, то вже з понеділка. І тут новина. Автобуси чекають людей, але далеко від мене. Не знаючи міста, я ж там жила тільки пів року!, я побігла. В поспіхах, зібрала одну сумку речей, залишаючи валізу і свої найдорожчі музичні інструменти, у сльозах, побігла. З останніх сил, на останньому диханні, бігла з важкими сумками. Дивилася на небо і згадувала його слова: "Ти така в мене сильна, ти впораєшся." І правда я ставала сильною. Я бігла тоді.


Ось останній автобус, що там! Останнє місце у ньому! Я їду додому! Мені вдалося!


 

Ніколенко Ірина 20 років

46 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум