• Dews Mascot

Шум у словах



 

Шурхіт


Олександра пробігла з поріділого садку до кущів і залягла перед гарно біленою хатою. З неї вийшла жінка: схудла та змарніла, та від того не менш схожа на Олександру.


“Не дарма мене на честь неї назвали”, — подумала дівчина.


До жінки прийшов чоловік з мішком. Без слів все всі розуміли, та він сварився.


— Мамо, я їсти хочу! — Почувся тихий дитячий голос з хати, до нього доєднався плач немовляти.


Олександра стиснула руки. Її нова, свіжа сила пливла венами дівчини, качала серце вдвічі швидше, вдаряла в голову й шуміла у вухах. Жінка шикнула до дітей і, здається, плакала б, якби могла. Чоловік не повірив. Він пішов до хати.


Олександра смикнулась, та зупинила себе: не можна змінювати минуле. Жінка обернулась на шерех й пішла до хати.


Усмішка


Від сили її голова йшла обертом. Знайти нелюда-пілота було легше за все.


— Дак я...


— Е ні, любчику, ти не цап-відбувайло, ні. Я прийду по кожного з вас. За себе. За рідних. За котів. За сусідів. За рідний дім.


Їй навіть не потрібно було торкатись до нього, щоб він відчув усе. Усе, що колись відчувала вона. На обличчі Олександри красувалася усмішка.


Морок чи мир


Дівчина лила сльози на нашвидкуруч зібраний вівтар.


— Забери душу мою, відьмою буду, візьми душу мою, ворогові відплачу...


Голос тремтів, звуки ледь-ледь виривались з її тіла. Здавалось, що навіть вітер її заглушив.


— Забери душу мою, відьмою буду, візьми душу мою, ворогові відплачу! — крикнула Олександра.


Блискавка осяяла небо, обпікаючи рогівки, а грім гримнув так, що заклало вуха.


— Забери!.. — крикнула вона, та це вже було не потрібно.


Дівчина відчула, як у голові стало чисто, на серці легше, а в руках зажевріла могуть.


 

Мáслова Ліза https://www.instagram.com/maslova_lib/

83 перегляди1 коментар

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум