• Dews Mascot

Щоденник



 

Будьмо знайомі- це я- тепер уже відомий шукач скарбів та мандрівник- Ян Андрес. Почну свою розповідь з того що зауважу- в часи моєї молодості було модно вести щоденник. Та у мене не було звички гнатися за модою. Тож розповідь моя буде швидше художньою ніж хронологічною. Для мене молодого і цілеспрямованого абітурієнта родичі вирішили влаштувати розвагу. Щоб хоч якось розвіяти мою перевантажені від думок про навчання голову. А вирішив я підвищувати свій освітній рівень вже далеко від шкільних років. Коли вже все склалося у моєму житті. Я вже став фінансово незалежним і мав стабільний дохід. Бажання вчитися було швидше покликом душі чим нагальною необхідністю. Моя сім'я мала земельні наділи і невеликий лісок. Саме тут і вирішили влаштувати для мене полювання. Такий захід захоплення в мене ніколи не викликав. Тому, прийнявши участь в початку полювання і заглибившись у ліс разом з усіма, я поступово відстав і "загубивсь". Наш лісок невеликий і по- справжньому загубитись у ньому важко. Але мені це вдалося зробити. Я опинився в незнайомому для мене місці. Тут було багато старих дерев з величезними стовбурами. Багато з них мали дупла на різній висоті. Високорозміщені дупла обирали для себе бджоли. Помітно було їх постійне снування туди- сюди поблизу домівки. Тис часом погодні умови почали псуватися. Сонце заховалось і дощ, що спочатку лише трохи морочив, перетворився на справжнісіньку зливу з громом і блискавкою. Одне з дерев мало не дупло, авелитенську розщелину. Поглянувши на неї я вирішив, що вона мені підходить за розміром і швиденько в неї забіг. Не врахувавши того, що розщелину коротша за коридор. Я сильно вдарився об свій дерев'яний прихисток і втратив свідомість. Навіть не усвідомлюючи того, що сховавшись од дощу, я став вразливим для блискавки. Адже обране мною дерево було не лише найтовщим, а і найвищим.Прийшов до тями я вже в кімнаті. Шпалер тут не було. Стіни були оббиті білим атласним шовком. Всі меблі були витримані в світлих тонах. Навіть килим на підлозі був білим. За дверима почувся тихий скрип від колес. Можливо, це був інвалідний візок, столик на якому розвозять їжу або дитина каталася на самокаті по коридору. Та замість транспорту внутрішнього переміщення в кімнату потрапив молодий чоловік. Він не ввійшов, він влетів у двері. Вони не розчинилися як звичайно, вони розлетілися в обидва боки рвучко настіж. Його рухи були швидкі і стрімкі. За ним повільніше, але теж швидко ввійшла жінка явно аристократичного походження. Молодик не хотів з нею спілкуватися. Він як кішка стрибнув на підвіконня, відсунув вікно вбік, свиснув, почекав долі секунди, доки під вікном стало чути цокіт копит та кінське ржання і вистрибнув. На підлозі залишилися лежати його плащ і пояс тонкої роботи майстра-кожум'яки. Жінка зойкнула і сказала:-Тут же третій поверх...Мій струс мозку знову дав про себе знати і я знову втратив свідомість. Після недовгого валяння на лікарняному ліжку я знову був в строю здоровий та повний сил та натхнення. І в моїй родині на мене з"явилися нові плани. На цей раз мені не вдалося втекти від моїх любих родичів. За задумом старших членів родини мене очікувала судноплавна подорож. Кораблик, як і ліс, звісно ж був власністю моєї сім'ї. І зараз мав виконувати функції в основному поштової доставки морськими шляхами. Тобто отримувачі листів і посилок були недоступні по дорогах суходолом. Особисто для мене була виділена важлива місія, пов"язана з доставкою важливих документів. Вони були загорнуті в паперовий пакет, запечатаний сургучеою печаткою, згори на нього був надітий водонепроникний брезентовий чохол. І після цього цінні папери були поміщені в дерев'яну скрину, що закривалася на міцний великий замок, який тримався на кованих мідних петлях. Судно мало багато подібних ящиків, тож моя скриня не дуже вирізнялася з загального вантажу і зайвої уваги до себе не привертала. Корабель до плавання збирався приблизно тиждень. Судно було легким, маневреним і водночас надійним. Воно добре слухалось штурвала. Команда вже не перший рік виходила у море разом, окрім декількох нових матросів. Цей колектив показував дійсно командну роботу. На кожного з них можна було покластися. Ми вийшли в море зі свого рідного порту. Нічого не вказувало на наближення біди на кораблі. Річ у тім що наш кеб дуже сильно не любив ледарів. Моряки, що змінилися з вахти знаходилися в кубриках і або спали або готувалися до нової зміни. А тут юнзі треба було з'явитися на палубі. Він перевдягнувся з морської форми у звичайний одяг і стояв собі милувався морем. Його цивільний одяг мав таку незвичайну деталь як п'ятипалі рукавички. Побачивши це капітан його строго запитав:- Чого ти нічого не робиш? Від здивування у юнака брови піднялися на лоба і він вирішив відкоментувати питання кепа:-Якщо я нічого не роблю, значить я лінько. Після Юнга прудко заліз на салінг і звідти продовжив:-Існує думка, що якщо вас несправедливо образили, зробіть все щоб відповідати поганому уявленню про вас. І, шановний, зауважте, я вам не "тикаю". Тож прошу надалі звертатися до мене більш ввічливо.

Почувши таке капітан озвірів і заперечував:-Ану злазь звідти негідник.І негайно займись ділом. Мий палубу! Юнак змінився на обличчі. Але не втратив контролю над собою. Юнга був молодим, але вже не хлопчиком. Він був у віці молодого морського офіцера. Якісь, скоріше за все, фінансові обставини змусили його підписати контракт з судновласником. Спеціальної морської освіти він мабуть не мав, тому Ніяка інша спеціальність, окрім юнги, йому не світила. Було видно, що походить він з небідної родини. На це вказували його манери і вміння триматися. На його пальцях у рукавичках красувалася каблучка з фамільним гербом. Він зняв це кільце, тоді зняв рукавичку, знову вдягнув кільце на палець і тоді кинув рукавичку униз в сторону капітана. Злість у капітана змінилася здивуванням. Юнак згори з корабельних снастей оголосив:- Це виклик на дуель, за образу. - Юначе, ми з вами повинні бути рівного походження, щоб ви змогли викликати мене на дуель. І, до речі, вони заборонені морським правом. -Моє походження можливо вам і невідоме. Але воно ніяк не нижче вашого. Якщо ви боїтеся, так і скажіть, а не прикриваєтесь законодавством. -Люб"язний, може б ви таки спустились униз? Юнга ловко опинився на палубі. З його рухів було зрозуміло, що канати та вірьовочні драбини для нього приблизно як тротуар для пішохода. Схоже, що на просторах відкритого моря він не вперше. Вода для нього рідна стихія. -Дорогенький,-продовжував капітан,-може ми, як цивілізовані люди, відкладемо нашу суперечку до прибуття на сушу, а ще краще-у порт приписки. І потім, у нас не має секундантів- зафіксувати правильність проведення дуелі. -Ні,- заперечив юнак. Він повернувся до капітана спиною і почав відраховувати належні у таких випадках10 кроків. Після цього він сказав капітану наступне:- Ви маєте зброю, як і належить морському офіцеру. Секундантів- у нас предостатньо. Від матроса, що дивиться вдалечінь у верхній бочці до вахти на склянках. Мої вимоги повністю законні згідно кодексу честі людей дворянського походження. Тому будьте люб'язні- задовольніть мої ображені почуття. Стріляйте! Капітан знову хотів щось заперечити. Та молодий чоловік його не слухав і говорив сам:-Ви мене вражаєте, але заслуговуєте на позаду. Я вас не вб' ю. Летючих повітрям просвистів кортик і своїм вістрям встромився в верхню кінцівку капітана. Той впав на палубу. Не так щоб пошкодження загрожувало життю, скоріше всього ноги у капітана підкорилися від несподіванки. Юнга швидко підскочив до капітана, вийняв свою холодну зброю. Нею ж розрізав одяг і перебинтував рану. І тут я згадав де я бачив цього запального юнака. Він був у тому домі, де мені починали лікувати мозкотрус, отриманий у лісі. Я вирішив поговорити з ним. - Ви мене пам'ятаєте?- запитав я юнгу,- ми з вами зустрічалися раніше. Побачивши сьогодні як ви обробляєте рану можна подумати що ви лікар, а не корабельний юнга. -Я вас вперше побачив у своєму житті лише на цьому судні. Вочевидь ви мене з кимось плутаєте. З цими словами він підхопив капітана під руки і поволік його у каюту. Капітан був від юнги вдвічі більшим. Лікуванням капітана зайнявся юнга. Він щоденно робив йому перв"язки на протязі двох тижнів. Корабельний лікар лише був присутнім при цих маніпуляціях і контролював процес. Весь цей час капітан був темнішим хмари і був небагатослівним. Після цього випадку всі на судні запам'ятали що наш Юнга високородного походження і до нього( перший випадок в історії судноплавства) треба звертатися на Ви. Рука капітана поступово зажила і візити вредоносного юнги в команди руську каюту припинилися. А я все-таки мав змогу впевнитись, що я раніше бачив цього молодого чоловіка. Якось я застав юнгу за нанесенням гриму. Маючи змогу впевнитись, що наш юнга не лише вміє вправно мити палубу, допомагати коку готувати макарони по флотських, а ще і володіє мистецтвом перевтілення. Але ніки три шари штукатурки не могли приховати пояс тонкої ручної роботи. Саме той що я бачив в незнайомому домі з білою кімнатою. Незабутній шкіряний ремінь прикрашала мідна пряжка. По якій майстер ювелірної справи розсипав п'ятипелюсткові квіти. Їх серединка також була жовтою, але відрізнялася відтінком від основного полотна пряжки. Я думаю що серединка квітки була зроблена з золота. Свою попередню історію знайомства з юнгою я вирішив переправити капітану. Дуже вже незвичайний був у нас юнга на судні. Кеб мене уважно вислухав і потім запитав:- Це все? -Так,- трохи невпевнено відповів я. Капітан продовжував:-З усього вами сказаного я зрозумів ,що наш юнга має якогось близького родича-лікаря, який проводить прийом пацієнтів на дому. Дивлячись за своїм родичем він і навчився медичних маніпуляцій. - А ви не думали про те що він може бути з піратської общини і його метою є захоплення корабля? Він майстерно володіє холодною зброєю, вміє вести і лікувати рани, прекрасно справляється з корабельною оснасткою. А цей корабель дуже легкий в управлінні. - Ну, за перше йому ще прийдеться відповісти, як тільки ми доберемося до суші. Те що у морі він не перший раз - це очевидно. Коли ви вважаєте що він настільки підступний, що може взяти в полон усю команду. Але що ж він тоді робитиме? Йому нізащо не вдасться сумістити оці дві справи одночасно. Годувати полонену команду і управляти судном. На прикладі мене зрозуміло, що вбивати нас він не збирається. У цей час корабель сильно накренило в бік , почувся звук дерева що ламається. Ми на щось наскочили. Кеб швидко вискочив з каюти. В цей момент судно різко випрямилось і викинуло свого капітана в повітря у вільний політ над просторами солоної води. Вахтовий матрос викинув йому рятівне коло. Ну дуже невдалим видався рейс. Мене відкинуло до стіни і я знову втратив свідомість. Перше що я побачив коли прийшов до тями це було обличчя юнги. Він саме прикладав мені лід до лоба. Він мене запитав:- Часто ви втрачаєте свідомість? - Другий раз у цьому місяці. -А що було першого разу? -Я вдарився об дерево. -А тепер.-Цього разу,мабуть, об стіну.-Ні, на стіні не має слідів зіткнення з тілом. Ви втратили свідомість через те, що ваша голова різко струснулася з-за екстреної зупинки корабля. -Через що ми стали? -Налетіли на мілину. Капітана вже виловили. Команда обстежила зовнішні борти і днище на наявність пробоїн. Добре, що нічого не знайшли. -Як це може бути? Я чітко чув звуки дерева що ламається. - Це могли бути внутрішні перегородки. -Довго нам ще тут стояти? - Кеб сказав, що до приливу. Але я з ним не згоден. Можна власними силами прокопати канал до води і тоді нам не доведеться залежати від природних умов. -Мені здається що ви забагато знаєте як для звичайного юнги.-Хочу зауважити,що на цьому кораблі я відповідаю займаній посаді. З цими словами Юнга пішов від мене. Ніхто не знає де він був весь той час поки корабель був на мілководді. Капітан вже перевдягнувся у сухе і чекав на приплив. Команда розійшлася по каютам. Але ж от треба такому, щоб настільки невдалим був рейс. Замість довгоочікуваного підвищення рівня води на горизонті з'явився чорний піратський прапор на верхівці зловісного корабля. Піратське судно перебувало у вільному дрейфі. Паруса були спущені. Його палуба була порожньою. У бочці спостереження за морем теж нікого не було. Був відсутній моряк і за штурвалом. Його прапор добре потріпали роки і вітри. Все це ми побачили як піратський корабель порівнявся з нашим. - Фух,- голосно видихнув капітан-він порожній,- оголосив кеб. Звуки живого голосу змінили все на кораблі піратів. Він просто почав вирувати життям. Невідомо як в його надрах вміщалася така кількість людей, що з'явилася на палубі. Пірати були схожі на свій прапор. Вони були такі ж брудні і замизгані в обідраному неохайному одязі, нечесані. Вони радісно вигукували:-Оце так удача. Ми навіть не надіялись знайти здобич у цих водах. -Хто зараз повинен стояти за штурвалом,- виясняв чи то боцман або може їх капітан. Чому на містку нікого не має? -Так толку за нього триматися,-відказував хтось з піратського гурту,- я його штурвал мотузком припнув, щоб не теліпався од вітру. І готуюся до абордажу. Не можу ж я йти в атаку, коли зморився. -Точно, всі на абордажу. -Точно,- загогоиіли пірати,- всі на абордаж. І вони швидко побігли у трюм за необхідним набором гаків та мотузків. Їх гучна мова розбурхала і нашу команду,що вже піднялася на палубу і була готова до подальшого перебігу подій. Та Бог змилувався над нами. Не знаю що там Посейдон накрутив у повітряних потоках. Він послав нам хвилю. Одну. Звичайно вітер жене хвилі чередою ,як пастух отару, і вони біжать наздоганяючи одна одну. В цьому випадку хвиля була одна як сирота. Вона трохи підняла наш корабель. І вся команда максимально мобілізувалася і ми швидко спустили свій плав засіб на велику воду. Наша союзниця хвиля була з нами до кінця. Змивши нас з мілини, вона посадила на неї піратський корабель. Його чумазий екіпаж довго сквернословив нам услід. І навіть декілька разів вистрілили нам вдогонку. Та хтось із старших наказав берегти патрони. Адже невідомо скільки їм ще прийдеться підкорювати морські простори в пошуках гідної здобичі. Наприклад такої як наш корабель що виконував поштові функції. У нас на борту було чимало грузів. Які якщо не можна було використати, то можна було б продати. Та пірати спіймали облизня. Так несподівано як ми зустрілися з морськими агресивними супутниками, так же швидко х ними і попрощалися. Тепер пірати сиділи на мілині і чекали з моря погоди. З нашого трюму вийшов Юнга і сказав:-Я там ще раз все уважно облився і знайшов тріщину. Вона невелика. Думаю мішка з мукою буде досить, поки приготують паклю зі смолою. - Виконуй,- чи то наказав, чи погодився з ним кеб. Юнга пішов на камбуз і повернувся звідти з заявленим мішком муки. Слідком за ним поівся кок і нив, що саме на цей мішок муки в нього були кулінарні плани. На що йому балакучий Юнга відповідав, що якщо корабель піде на дно, то не збудуться не лише кулінарні мрії, а і усі інші. Наш шлях продовжувався. Заворожуючі смеркання змінювалися вражаюче яскравими світанками. І вся команда вже почала забувати, що рейс нам випав так собі не дуже вдалим. Ми проходили вздовж тропічних островів. Білосніжні пляжі тут оточувала соковита оксамитова зелень. З першого погляду було зрозуміло, що населяє ці тропічні ліси велика кількість різноманітної живності. Виявилось що проживають тут не лише тільки солодкоголсі райські пташки та милі пухнастими зі світу тварин. Були на цій місцевості ще і аборигени. Вони були такими ж брудними і нечесаними як і пірати. Вдягнені були в стегнові пов'язки. Втім, як і належить диким народам. Але цей аксесуар був не у всіх. А, мабуть, лише у найбагатших. Також в гардеробі наших нових знайомих були широко присутні кістанв намиста та такі ж браслети. І ще була бойова розкраска, що робила їх схожими на циркових клоунів. Від піратів їх відрізняла тверезість та наполегливість. Вони піджидали нас, немов дичину, у засідці. Коли наш корабель зайшов на курс поміж двох острові, де з одного боку тропічна зелень доходила до самого краю води, звідти, мов горох, на нас посипалися аборигени. Вони стріляли у наш бік стрілами з луків. До стріл були прив'язані довгі ліани. Аборигени мали на меті загарпунити наш корабель і за довгі ліани підтягнути його до берега. І все б у них вийшло аби вони вступили у сутичку щ такими ж дикунами як і самі. Вони б надійно закріпились в нашому борті і за міцні ліани підтягнули б нас до своїх непрохідних хащ. Я вже почав згадувати, що я знаю про традиції туземних племен і чи є в цих краях канібали. Але кеб наказав маневрувати. Тож не всі стріли досягли мети. А ті що вже впилися в наш борт були зрізані юнгою. Його тримали за ноги декілька матросів, а він , висячи униз головою, розмахував нагородною капітанською шаблею. Зрізаючи ліани та ламаючи стріли, що встряли. Його робота була ефективною. Він був дуже швидкою людиною і йому вдалося як між краплями дощу просочитися повз стріл, що летіли у наш бік. Аборигени зрозуміли, що їх перший план накрився мідним тазом. Тож вони від запланованої атаки перейшли до простої агресії. І після луків зі стрілами дістали рогатки з камінням. Тут то у нас і з'явилися перші постраждалі. Юнга та декілька моряків що йому допомагали отримали синці. Але в цілому з первіснообщинного бою ми вийшли не нашкодивши оточуючому середовищу та населяючому її недружелюбно у народу. Шабля була поміщена на попереднє місце. Там де і була раніше- вона прикрашала стіну капітанської каюти. Шабля була виконана з дамської сталі. Її рукоять була зроблена майстерно і так щоб зручно розміщуватись у руці дорослого чоловіка. Між ефесом і лезом був вигравіюрований напис на невідомій мені мові. Ми й далі йшли курсом який запланувало нам пароплавство. Після зустрічі з туземцями наш справжній морський вовк-капітан- сидів і. Уважно розглядав карту на предмет підказок. Картограф що її складав був не лише географічно грамотним, він був ще і художньо обдарованим. Адже на зеленому тлі острові в, що ми їх проминули, красувалася невеличенька пальмочка з малюсіньким аборигенчиком під нею. Вся мапа була обрамлена п'ятипелюстковими квітами з жовтою серединкою. Нам поталанило, що дикий народ вирішив застосувати проти нас стріли і каміння, а не списи. Тоді команді не вдалося б відбутися лише синцями. Ми, можна сказати, легко відбулися. Списи завдають більш серйозні пошкодження. Але вони більш складні у виготовленні. У туземних народів вони на кшталт іменної зброї. Аборигени не були стовідсотково впевнені у своїй перемозі, тож і вирішили не застосовувати списи, щоб бува не втратити цей цінний ресурс зброї. Після цієї незабутньої зустрічі море балувало нас тихою і лагідною погодою. Ми вже вирішили назвати нашу подорож на манер Тихого океану - тихим морським поштовим шляхом. Та не тут то було. Море почало набувати іншого кольору, більш насиченого. Також почало хмурнішати і темніти небо. Вітер почав інтенсивніше гнати хвилі. І з часом вони почали зростати. Водяні стовпи ставали все вищими і вже могли накрити наш корабель цілком. Стало зрозуміло, що самою великою руйнівною силою тут є вода. Вона має величезний потенціал і некерований характер. Це одне з найагресивніших середовищ на планеті. Наші людські тіла у невеликій шкаралупі корабля були занадто крихкими у порівнянні з силою води. Зі зміни матроси приходили виснаженими і наскрізь мокрими. В теперішніх умовах часто звучала команда "Всіх нагору". Тому відпочивати команді не доводилось зовсім, доки ми намагалися підкорити необуздані хвилі. А шторм ревів, кидаючи корабель з сторони в сторону, крутив ним наче іграшковим. Ми були далеченько від суші. Але попереду був наш перший зупиночний пункт. І, не дивлячись на те, що ми потрапили у жорстоку непогоду, скоріше за все, туди ми повинні були дістатися згідно графіка. Це був чийсь приватний острів. Він не був великим. Але мав достатньо площі суходолу, щоб до нього міг пришвартувалися наш корабель. Власник купив острів у британської корони лише тільки для нього відомих цілей. Але зараз у нас з'явилася можливість не пришвартувалися об далекий берег,а розбитися об нього. Море не думало ставати спокійним другу добу поспіль. Кок на камбузі постійно ловив свої сковорідки з кастрюльками. Команді ніколи було займатися своїми особистими речами. Все що могло вільно переміститися змішалося в один клубок з постільної білизни, особистих речей, одягу, вішаків. І весь цей клубок качався усередині кают. Кеб не сходив з містка, постійно віддаючи накази згідно підняття чи опускання парусів через примхи шквального вітру та штормових хвиль. І все таки стихія перемогла нас. Вона доставила судно прямо до потрібного острова. Але без пригод зійти на сушу не вдалося. Корабель викинуло на берег і вклало одним з боків на пісок. Грузи,що були закріплені на верхній палубі плавали навколо безпомічного корпуса корабля. Команда вціліла. Припаркуватися ми без втрат. Замучені, зморені штормом ми всі почали разом виловлювати ящики з води і розташовувати їх подалі від води. Щоб повторно їх не змила стихія у свої бездонні води. Роботу з врятування вантажів поштових грузів почав саме Юнга. Інші моряки хапали спочатку свої речі. А він цілеспрямовано виносив з води ящики, опечатані сургучною печаткою. Дивлячись на це, матроси казали, що мовляв, молодий він ще, не встиг обзавестися особистим майном от і витягує корабельний груз. Так був врятований із води, що гралася нами мов м'ячиком, і той ящик за яким доручено було приглядати саме мені. Він стояв в один ряд з іншими. Але висохнути сьогодні йому не вдасться. Бо сонце вже котилося за горизонт. Команда грілася біля багаття. Але поряд з неприємними подіями, як то кораблетроща, нас чекав і сюрприз іншого характеру. На ночівлю нас запросив господар острова. І не було меж нашому здивуванню, коли ми дізналися що цим шматком суші володіє...- наш юнга. Виявилося що батько нашого юнги був відомим мореплавцем, командиром дослідницького судна. Яке відкрило багато нових земель для королівської влади Великої Британії. Промотавшись по морям і океанам все своє життя він не хотів щоб його єдина дитина йшла його шляхом. Але все-таки , про всяк випадок, навчий хлопця азам судоходної справи і підготував спортивно. Він заповів нащадку все своє рухоме і нерухоме майно . В тому числі і цей острів. Тут був собі добротний будиночок. Дуже таки непоганий як для безлюдної території. В ньому і заночувала наша команда. Не всім дісталися спальні місця на ліжках. Споруда не була призначена для цілого екіпажу. Але жаху над головою зраділи всі. На ніч грядущу ми взнали цікаві історії від нашого юнги. Він прибув сюди з метою ознайомлення зі своїм спадком. В право якого він вступив зовсім недавно. Той самий ящик, що я його охороняв був призначений теж йому. Декорував його мідними петлями батько юнги. Він же виготовив і шаблю, якою Юнга ловко зрізав туземні стріли. Колись в далекому порту, десь на самому краю світу, до батька нашого юнги пристібалася банда шпани. І, не дивлячись на те що він дуже добре фехтував, місцева гопота брала гору і цій сутичці. Саме у вирішальний момент на допомогу батькові нашого юнги встиг наш сьогоднішній капітан. Який був тоді ще молодим офіцером. Два моряки дали гідну відсіч нахабам. І на знак подяки батько юнги подарував нашому майбутньому капітану цю шаблю. У вільний від морських походів час батько юнги захоплювався ковкою по металу і у цій справі теж досяг успіхів. Юнгою на корабель молодий чоловік пішов тому, що не прийнято було у них в сім'ї сидіти без діла. Так він і грошову винагороду отримати повинен за свою роботу і безкоштовно прибув на місце призначення. А тепер йому ще й страховка була належна, як постраждалому від корабельної трощі. В фінансовому плані він лише тільки вигравав від цієї подорожі. Єдиною перешкодою було те, що ми знаходилися на безлюдному острові. Для того щоб отримати кошти не обхідно було дістатися великої землі. А в ідеалі - порту прописки судна. І там звернутися в пароплавство, страхову компанію і банк. Вихованням сина батько юнги займався сам, коли був вдома. До кінця свого життя він став відлюдкуватим. Він спорудив свій власний корабель і на ньому дістався цього острова. З собою він мав пару поштових голубів. Яких випустив перед смертю. Їх приліт став знаком для нотаріуса для оголошення заповіту. В якому вказувалося що саме на цьому острові його нащадок повинен відкрити оту саму скриню, що я її охороняв. Виникає питання: як голуби змогли перелетіли океан- це ж для них занадто великий простір. Вони і не летіли через увесь океан. Вони дісталися судоходної шляху, там безбілетно сіли на перший-ліпший корабель і "зайцями" прибули до нотаріуса, навіть не зморившись. Згідно останньої волі для відкриття скрині юнга повинен був бути доставлений за мапою, розробленою його батьком. Колись давно, ще на початку своїх морських походів, корабель на якому перебував батько юнги потерпів трощу і вся команда потрапила у полон до туземців-канібалів. Всіх з'їли. А на батькові юнги наїлися людського м'яса. Так він сам тоді подумав. І помилився. Все було інакше. Він дуже сподобався дочці вождя канібалів. Вона в нього закохалася. Тому його м"ясо і внутрішні органи залишилися з ним до самої біологічної смерті. Зіграли весілля за всіма традиціями племені. І в придане вождь подарував дочці цей острів. Тож сім'я юнги володіла ним двічі: він був подарований туземцями і куплений у англійської корони. Після смерті старого вождя почалася справжня різанина. Його дочка була вбита. А батькові юнги, разом з сином до року, вдалося втекти на випадковому кораблі, що проходив мимо. Це були пірати. Але батько юнги тоді мало чим від них відрізнявся. Він був же таким обірванцем як і вони. На суші батько юнги разом з малюком втік і від піратів. Коли вони заходили у цивільний порт, то знімали свій прапор та прикидалися звичайними рибалками. Батько юнги знав все про ті острова що їх населяли аборигени. Вони були не першими людьми що жили тут. До них тут були цілі міста з вулицями та храмами. До храмів мешканці приносили щось на кшталт десятини- десятої частини доходу. Тоді ця цивілізація десь пропала. Може їх повбивали пірати, може з'їли аборигени, може якийсь невідомий вірус поклав всіх у гроб і зник тоді разом з усіма. Хто його зна. Але золото в храмах залишилось. Диким людям, які вбивали для того щоб з'їсти, воно було ні до чого. Тому батько юнги розробив мапи, на яких позначив місцезнаходження скарбів. Вони знаходилися саме у тій скрині, що я її охороняв і її потрібно було відкрити саме на цьому острові. Так як батько юнги прибув сюди на власному кораблі, то він тут так і стояв пришвартований в бухті. Нам прийшлося його відчистити від ракушок, що налипли нижче ватерлінії і він був готовий до зворотнього рейсу. Нашій скоординованій морській команді було не важко на новому плавзасобі іти додому. Мене колишній юнга найняв для пошуку скарбів за картами батька. І про мою несказанно вдачу у пошуках скарбів стали ходити легенди. Що в мене не вицшло- так це отримати освіту. Та не всім мрії можуть збутися. Сам колишній юнга у море не виходив. Шанував волю покійного. Гримувався він тому що від туземної матері йому дістався незвичний як для європейця колір шкіри. Будинок в якому я вперше побачив юнгу, колись належав моїй сім'ї. І вважався або лісовою дачею чи мисливським будиночком. Але ми більше займалися землеробством. І він нам став непотрібним. Тому ми і продали його з десяток років тому якомусь відставному моряку. Що там і мешкав разом з юнгою та його мачухою.Незважаючи на те що юнга виріс у неї на руках, він навідріз відмовлявся з мачухою спілкуватись. Грала в ньому кров диких народів.


 

Солдатенко Ольга

45 років

15 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум