• Dews Mascot

І ось незабаром весна…



 

- Кошеня, доброго ранку! Сьогодні до школи ми не йдемо, всі залишаємось вдома.

- Мамо, а що сталось?

- Не турбуйся, все буде добре.

Пройшов час…коридор…підвал…і ми вже в авто, а поряд багато, так незвично багато машин, які всі поспішають.

Ми проїхали велику відстань без зупинок і зайвих слів, адже лише одне слово змінило все – ВІЙНА.

Як же так? Ще тільки вчора читали книжки, мріяли про гори, де міцні і сильні духом дерева, а тепер мчимо до них під вибухи і тривогу.

І ось ми вийшли. І що я бачу: величезне скупчення людей. Але що це? З них виходять люди, але інші, вони всі з однаковим обличчям і воно СІРЕ! У ВСІХ! Хоча ні! Маленькі діти, з ними все добре, вони такі як завжди – різні, і веселі, і щебетливі! Але ж дорослі…

- Мамо, що з ними?

Я озираюсь, і що я бачу – у мами обличчя почало приймати такий самий колір, як і обличчя тих людей.

Ми знову в дорозі.. Звична музика по радіо не лунає, замість неї або поряд з нею слова: ТРИВОГА!

Що ж далі? Довкола сірі люди, а в думках – все буде добре.

Настав ранок, а разом з ним і нові відчуття. Як гарно! Так сніжно, тихо і спокійно. Повітря здається зовсім іншим, а те, що я бачу поряд – так це ж і є та природа, про яку я читала нещодавно: міцні дужі дерева серед гір, серед наших українських гір.

- Тепер можеш видихнути, вони нас захистити і прихистити, ці дерева знають більше за нас. - сказала мама мені.

Я бачила людей, що були поряд, вони із СІРИХ , перетворювались на таких як раніше. А хто ще не міг повірити в силу і дух цієї природи, їхав далі.

Пройшов час, і ось ми повернулись додому. Я й досі зустрічаю людей, що мають сірий нещасний відтінок смутку на обличчі, а вони ж не винні, це просто жахлива дорога ВІЙНИ. Я й досі боюсь той час, коли наближається ніч..., але я знаю, я в Україні, там де міць дерев і наших воїнів. Ми сильні, ми дужі, непереможні!

Це не емоції, це не твір, це наше життя, це те що залишилось у нас на душі.


 

Дорош Єва

9 років

25 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Вакуум